ivan_91_1 (ivan_91_1) wrote,
ivan_91_1
ivan_91_1

Організація стурбованих націй (переклад)

Подаю власний переклад українською мовою статті Юрія Нестеренка (yury_nesterenko)
Оригінал тут: http://7days.us/organizaciya-ozabochennyx-nacij/

70-а сесія Генеральної Асамблеї ООН формально триватиме рік (до 12 вересня 2016 року), робота шести її головних комітетів завершиться у листопаді-грудні 2015 року (при чому на декілька тижнів довше всех засідатиме – сюрприз, сюрприз! – П'ятий комітет, який відповідає за админістративні та бюджетні питання самої ООН), загальні та тематичні дебати завершилися до 3 жовтня. Тим не менш, уже зараз (Юрій писав це у вівторок, 29 вересня) візьму на себе сміливість прогнозувати, що ця сесія виявиться безрезультатною.

Засідання та виступи, що минули, не зробили сенсацій. Було вимовлена відведена регламентом певна кількість правильних слів президентом Порошенко, гарних слів президентом Обамою та брехні – недофюрером Путіним. Останній, ви сміятиметеся, спізнився до ООН також – але він запізнюється завжди і всюди, у тому числі, на превеликий жаль – на власні похорони. Обама опустився до потискання рук з ним і півтори години балакав у кулуарах, ясна річ, не досягнувши жодного прогресу ані по Україні, ані по Сирії. Російська та українська делегації обмінялися демаршами. Лукашенко, якого Путін позбавив титулу останньго диктатора Європи, теж відзначився з трибуни, поспішаючи запевнити Захід, про те, що навіть не думає повертатися до нього обличчям. Решта лідерів теж почитали, з виразом чи без, тексти своїх спічрайтерів.

Що тепер? Нічого. Цілком зрозуміло, що Росію анізвідки не виженуть, і навіть права вето не позбавлять (це підтримує лише третина країн). Можливо, Україна отримає на рік місце непостійного члена Радбезу, що в практичному плані нічого не дасть.  Жодного розв'язання близькосхідних конфліктів також не буде. Жоден диктатор не позбудеться влади, жодну війну не будет припинено.

Як воно завжди й було. За 70 років свого існуваняя ООН не спромоглася ефективно розв'язати жодного помітного конфлікту, починаючи з арабо-ізраїльського (було б дивно чекати іншого, коли Ізраїль має у ООН один голос (разом із США – два), а араби – 22, не рахуючи решти мусульманських країн; скоріше навпаки, саме невдалі рішення ООН, починаючи з 1948 р., є каталізатором цього конфлікту) та закінчуючи разв'язаними Росією проти України, Грузії, Молдови… та решти попередніх. Чи спромоглася ООН запобігти або припинити хоча б одне радянське (де-юре або де-факто) вторгнення – до Афганістану, Чехословаччини, Угорщини, В'єтнаму? (Ну хіба що у Кореї США відбивали радянську агресію формально на чолі ООНівської коаліції, і то – коли на боці комуністів виступив Китай, війну довелося закінчувати внічию). Чи спромоглася ООН не допустити фактичного загарбання радянською Росією усієї Східної Європи, масових етнічних депортацій з елементами геноциду німецького населения із цих країн (нагадаю – ці злочини, що брутально порушували базові принципи ООН, здійснювалися переважно у 1946-1949 роки, вже після утворення організації!), захоплення влади китайською компартією материкового Китаю (не лише не спромоглася, а й виключила останній залишок легітимного Китаю – Тайвань, прийнявши КНР на його місце!), винищення комуністами половини (!) населення Камбоджи, встановлення та торжества кривавих диктатур – комуністичних, теократичних, яких завгодно – не лише у цих, а також і в інших країнах у всіх частинх світу? Які територіальні, етнічні, релігійні конфлікти спромоглася владнати ООН? Від Північного Кіпру до Західної Сахари, від Карабаху до Косова – будь-де ООН демонструвала свою цілковиту неспроможність. У колишній Югославії, до речі, це виявилося особливо наочно – «миротворчі сили ООН» (на які тепер покладає такі неообгрунтовані надії Порошенко) просто стояли та дивилися на різню, яка чинилася у них на очах. Покінчити з бійнею (і сербською диктатурою, яка стояла біля її витоків) вдалося лише після того, як до справи долучилися сили НАТО. Максимум, на який спроможна ООН проти чергового тирана та агресора – це не заважати тим, хто реально спроможний його вгамувати (як це було під час першої іракської кампанії та не було під час другої, де США та союзникам довелося обійтись без благословення ООН – і обійшлися ж, що характерно!)

ООН – це огидний покруч Другої світової, а точніше – огидної Ялтинсько-Потсдамської системи, покликаної назавжди закріпити її результати. Результати вкрай невтішні для вільного світу – комуністичний диявол, у повній відповідності до легенд, ошукав дурня, пообіцявши йому допомогу в боротьбі з проблемою (фашизмом), яку сам і створив. Розплатою за угоду з дияволом стала половина Європи, розповзання метастаз комунізму (до того обмеженого лише радянсько-монгольськими кордонами) всіма частинами світу, крім Австралії та Антарктиди, десятиріччя холодної війни з локальними гарячими точками і страхом всеосвітньої ядерної катастрофи, багато мільйонів вбитих та тих, хто пройшов табори уже після 1945 р. (і утворення ООН, покликаної охороняти такий порядок). Недарма Путін у теперішній промові закликав зберегти Ялтинську систему та апелював до образу антигітлерівської коаліції, прагнучи точно відтворити сталінську розводку – «закрийте очі на мою внутрішню диктатуру та зовнішню агресію, і я допоможу вам боротися з фашиз… тобто з ІДІЛ». (При цьому як комунізм, який відверто претендував на світове панування, був гіршим за нацизм, чиї найсміливіші мрії не виходили поза межі Європи, так і путінська Росія – більша загроза миру, ніж ІДІЛ, попри всю огидність останнього). Дві базових аксіоми, як ніяк не засвоять західні лідери – все, що каже Росія, є брехня, і все, що вона робить, задля зла – не порушуються й цього разу. Якщо Путін виступає проти ІДІЛ – це не означає, що він хоче знищити ІДІЛ. Це означає, що він хоче зберегти Асада, зміцнитися у Сирії, а під цим соусом ще й послабити західну підтримку України (і зберігати нестабільність і там, і там якомога довше). Справжнє ставлення Путіна до ІДІЛ озвучило його МЗС, яке різко засудило Францію за авіаудари по ісламістам! (До речі, поки Обама зустрічався з папою Франциском, Путін у Москві відчиняв найбільшу у Європі мечеть).

У основі ООН полягають два нібито протилежних, але однаково хибних принципи. З одного боку – рівність тих, хто рівним бути не повинен, коли голоси, наприклад, Німеччини і якоїсь дикої злиденної диктатури важать однаково (при цьому, згідно з принципом ротації, диктатури ще й періодично очолюють правозахисні комітети). З іншого – нерівність, коли кілька країн захопили собі вічні виняткові права лише на тій підставі, що колись перемогли у Другій світовій війні. Механізму зміни постійного складу Радбезу не передбачено взагалі! Яку користь може зробити організація, у якої із 193 членів (багато з яких терпіти не можуть один одного) цивілізованих демократичних країн не більше чверті, плюс є 5 беззмінних членів Радбезу з правом вето, з котрих 2 – не демократії, при чому один з них – головний світовий агресор?! (До речі, Росія, тоді радянська, не лише стояла біля витоків Другої Світової, але за її підсумками стала єдиної країною, яка загарбала чужі території, на які не мала навіть найпримарніших історичних підстав).

Так, під егідою ООН діє чимало корисних організацій, від ICAO до ВООЗ, але вони діють самостійно на підставі міжурядових угод. Сама ж ООН – це лише некорисна, надмірно роздута бюрократична структура, яка живе за наш рахунок (50% бюджета ООН дают 5 країн – США (22%), Японія, Німеччина, Франція, Великобританія). Усі реальні проблеми, політичні та економічні, вирішують інші структури. Це навіть не Ліга Націй, яка хоча б виганяла зі своїх лав агресорів. Це ліга профанацій, яку треба навіть не реформувати, а розпускати.

Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 7 comments